Павло Білецький-Носенко
Якось із міста Миш
Прохала хуторную
У гості на куліш
І ветчину смачную.
"Ти тут з бідою враз
Трощиш цвілу скоринку;
Побачиш, як у нас,
Як гарно у будинку".
Прийшли. "Бач як живем!
Не злиднем, як у жихі;
Тут і вночі, мов днем,
Щодня печення свіжі.
Ось ляжмо одпочить
На турськеє ряденце,
Бач, на среблі лежить
Се індика стегенце!"
Спочили і до страв.
Но тільки вчать хотіли,
Брязь, ключ у двері встряв,
І миші з ляку в щілі.
Не чуть. Вони на стіл.
Знов грюк. Вони з тарілки
Стрибками, кілько сил,
І ткнулися у нірки.
"Не бійся, виходи!" -
Гукає тій міщанка.
"Крий світ! Не доведи! -
Одвітила селянка. -
Нема в мене сребра
Да килимця, як в шаха,
Дак не зломлю й ребра,
Втікаючи од жаха.
Цур-пек! Не треба нам
З пихою злой години!
За вічний жах не дам
Мізерної хатини".
Еще про:
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|