Найважливіше досягнення дитини цього віку полягає в тому, що безліч рухів і дій, які виконує дитина, тепер підпорядковані її свідомості: дитина не тільки точно їх організовує, регулює їхню силу, спрямовує їх, але й контролює та узгоджує між собою.
Дослідження підтвердили, що довільне керування рухами забезпечують не тільки фізичні показники та тренування, але й загальний розумовий розвиток дитини, і насамперед — мовлення.
Незважаючи на опановані вміння — підпорядкувати свої дії та рухи слову, стриматися — у шестирічної дитини ця регуляція ще недосконала. Іноді поведінка старшого дошкільника стає такою ж імпульсивною, як і в молодшому віці: дитина раптово перестає контролювати свої рухи та вчинки — чи бажаючи наслідувати когось, чи то через забудькуватість.
У дошкільному дитинстві здебільшого завершується тривалий і складний процес опанування мовлення. До 7 років мовлення стає засобом спілкування та мислення дитини, а також предметом свідомого вивчення, завершується процес фонематичного розвитку, тобто дитина чує та розмовляє більш-менш правильно. Мовлення дитини збагачується складними визначеннями (на зразок лимонно-жовтий, синьо-зелений); новими словами, що визначають часові проміжки (негайно, відразу, раніше, пізніше); дитина вже може правильно називати дні тижня. Також удосконалюється здатність дитини розповідати за картинкою, переказувати почуту історію тощо.
Переказуючи казку, діти не тільки вчаться граматично правильно будувати речення, використовувати окремі слова, але й одночасно опановують мистецтво логічно мислити.
Опанування старшим дошкільником зв'язного та виразного мовлення поряд із засвоєнням граматичних структур мови є передумовою опанування письмового мовлення. Поступово мовлення дитини перетворюється на засіб регулювання її поведінки.
Часто можна спостерігати таку картину: дитина розмовляє про те, чого робити не можна, спочатку з ляльками, а потім сама з собою словами батьків. Це і є певною передумовою формування довільної поведінки за допомогою мовлення.
Закони логіки ще недосяжні для шестирічної дитини. В її міркуваннях дивним чином переплітаються причина й наслідок; речі, які рухаються, здаються їй живими; все, що відбувається навколо, обов'язково певною мірою стосується або самої дитини, або світу людей. «Чому поблизу нашого міста розташовані дві гори?» — запитує в сина-дошкільника відомий швейцарський психолог Ж. Піаже. «Тому що велика — для великих, а маленька — для маленьких»,—миттєво відповідає той. Або: «Звідки зорі на небі?» — «Із золотих паперів. Їх туди космонавти закинули»; «Чи рухається сонце?» — «Ні, не рухається, тому що... йому не можна ходити всюди».
Пояснюючи явища, дитина одуховлює предмети. Дитина бачить лише те, що «знаходиться на поверхні», і це її сприйняття визначає судження, в яких перемішано та скомбіновано все, що безпосередньо було сприйнято: дитина ще не відчуває протиріч.
Майже до підліткового віку дитина неспроможна зосереджувати свою розумову активність на матеріях, що не пов'язані з конкретними життєвими ситуаціями. Це означає, що, наприклад, рахувати дошки, щоб зробити собаці будку, дитині значно легше, ніж розв'язувати абстрактні навчальні задачі: достатньо пов'язати умову завдання із близькими до дитини проблемами, як розв'язання стає швидким і легким.
Щоправда, для того щоб бачити світ чарівним, згаданих особливостей мислення для дитини недостатньо. Дивовижною є інша психічна функція, яка стрімко розвивається саме у старшому дошкільному віці,— це фантазія. У дошкільному віці вона зазвичай жива, свіжа й творча: в однієї дитини під ліжком «мешкає» цілий уявлюваний зоопарк, де тварини влаштовують смішні витівки; в іншої п'ятирічної людини своя примха — перед сном вона вкладає в ліжко разом із собою всі машинки та цілий потяг із вагончиками, причому всіх кладе на бочок.
Доречно зазначити, що фантазія обробляє лише те, що людина помітила, пережила, пізнала раніше. І хоча дошкільник знаходиться ще тільки на півшляху до життєвого реалізму, він оперує вже достатньо значним запасом знань про навколишній світ. Цими знаннями та своєю спостережливістю він іноді може спантеличити батьків. Якби батьки уважно стежили за грою своїх дітей у тата й маму, вони зрозуміли б багато своїх недоліків і навіть мали б змогу виправити помилки у вихованні.
Дошкільний вік — класичний час для найчарівніших казок. Через два-три роки дитина, звісно, ще любить казки, але вже зовсім інакше: її починає цікавити справжнє життя; захоплюють розповіді, в яких дійовими особами є діти та детективи — замість драконів і Котигорошка. Крім цього, в дошкільному віці дитину цікавить усе таємниче, їй хочеться трішки боятися. І справді, багатьом казкам притаманний особливий виховний зміст: слід трішки злякати дитину, щоб вона чогось не робила, тому що можуть статися якісь страшні наслідки. Завдяки казкам (і згодом іграм) дитина вчиться боятися в особливий спосіб (або не боятися взагалі): вона переживає страх з абсолютною зовнішньою гарантією — на колінах у мами або бабусі. Саме цю обставину — зважаючи на розвиток особистості — ми вважаємо позитивним внеском казок у розвиток дитини. У казках неживі предмети оживають, що також відповідає характеру сприйняття дошкільника.
Помітний прогрес у цьому віці відбувається і в іншій психічній функції — в увазі. Дитина помічає не тільки цілі речі, але й їхні частини та деталі. Деякі діти до кінця дошкільного віку досягають такого рівня, що не тільки відрізняють трактор від автомобіля, але й визначають типи й назви марок машин і навіть уміють упізнавати їх за звуком мотора.
На шостому році життя діти вже розуміють гумористичний зміст ілюстрацій у книжках, підхоплюють жарти в ляльковому театрі, реагують на каламбури і навіть сміються над деякими анекдотами дорослих. Вони відрізняють те, що їм показують, наприклад, на сцені, від того, що знають із життя. Ця нова здатність відрізняти й порівнювати, бачити, що є однаковим, а що — відмінним, відкриває перед дітьми нові горизонти для веселощів і творчості. У такий спосіб зароджується почуття гумору — незамінний захист від неприємностей і труднощів, які рано чи пізно чекають на кожного.
Дошкільне дитинство — вік, що найбільш сприяє розвитку пам'яті. Пам'ять стає домінуючою функцією: ані до, ані після цього періоду дитина не запам'ятовує з такою легкістю найрізноманітніший матеріал. Однак, пам'яті дошкільника притаманні деякі специфічні особливості. У молодших дошкільників пам'ять є мимовільною. Дитина не висуває перед собою мети щось запам'ятати або згадати і не володіє спеціальними способами запам'ятовування. Цікаві для неї події, дії та образи легко запам'ятовуються, мимоволі запам'ятовується також і словесний матеріал, якщо він має емоційний відгук. У старшому дошкільному віці формується довільна пам'ять. З'являються свідоме, цілеспрямоване запам'ятовування та пригадування, які є умовами для формування здатності дитини до міркування.
"Незабаром до школи"
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|
