Розумовий розвиток дитини охоплює широке коло взаємозалежних завдань, від розв'язання яких залежить готовність дитини до навчання в школі. У дошкільника необхідно формувати правильні уявлення про доступні явища навколишньої дійсності; розвивати допитливість і пізнавальний інтерес, а також розумові процеси, уяву, пам'ять і мовлення; сприяти навчанню способів пізнавальної діяльності, завдяки яким дитина здобуває знання.
Мислення людини складається із трьох рівнів її розвитку: наочно-дієвого, образного та словесно-логічного.
Швейцарський психолог Ж. Шаже в процесі розвитку інтелекту людини виділяє три стадії (або рівні), які послідовно змінюють одна одну. Спочатку формується сенсомоторний інтелект — конкретні безпосередні матеріальні дії із предметами. Сенсомоторний період охоплює перші два роки життя дитини. У цей час у дитини не розвинене мовлення і відсутні уявлення, а поведінка будується на основі координації сприйняття дійсності й рухів (звідси і назва— «сенсомоторний»).
Потім виникають структури конкретних операцій — дії, які виконуються подумки, але з опорою на зовнішні, конкретні, наочні об'єкти або уявлення. Ще пізніше відбувається становлення формально-логічних операцій, коли підліток здатний абстрагуватися від конкретного змісту та перейти до більш узагальнених форм мислення — таких, як теорії, гіпотези, логічні висновки. Формальна логіка — це вищий щабель у розвитку інтелекту.
Упродовж дошкільного дитинства відбувається перетворення інтелекту: із сенсомоторного на мислення за допомогою уявлень. Сильний образний початок за умови недостатнього розвитку словесного мислення призводить до своєрідної дитячої логіки: дитина не здатна доводити щось, розмірковувати. Дитина не бачить речі в їхніх внутрішніх зв'язках, вона вважає їх такими, якими їх безпосередньо сприймає: вона вважає, що вітер дме тому, що розгойдуються дерева, а сонце увесь час йде за нею, зупиняючись тоді, коли зупиняється вона сама.
Оскільки дошкільник необ'єктивний, він не враховує інших точок зору і не розуміє відносності оцінок. Останнє виявляється, наприклад, у тому, що дитина вважає всі великі речі важкими, а маленькі — легкими. Як уже зазначалося, дошкільник не чутливий до протиріч: дитина розглядає увесь світ зі своє власної точки зору, єдиної та абсолютної, їй недоступні розуміння відносності пізнання світу та координування різних точок зору.
Етап розвитку мислення з опорою на конкретні уявлення завершується з появою розуміння, що під час перетворення предмета одні властивості зберігаються, а інші змінюються (наприклад, що кількість пластиліну не змінюється під час змінення його форми або не змінюється кількість води під час переливання її з вузької ємності до широкої). Цей процес відбувається до 7-8 років, коли дитина вже може розмірковувати, доводити, співвідносити кілька точок зору, знаходячи об'єктивну істину.
Що ж сприяє інтелектуальному розвитку дитини? Яким чином можливий перехід від сенсомоторного інтелекту до дій, які здійснюються про себе?
Для цього необхідно розуміти, які фактори на це впливають. До 7-8 років взаємодія дитини зі світом речей і людей підкоряється законам біологічного пристосування. Однак біологічне дозрівання тут обмежується тільки відкриттям можливостей розвитку; ці можливості ще слід реалізувати. Вікові межі появи тієї або іншої стадії інтелектуального розвитку залежать від активності самої дитини, багатства або бідності її спонтанного досвіду, культурно-середовища, що її оточує. До біологічних факторів на певному рівні розвитку приєднуються фактори соціальні, завдяки яким у дитини виробляються норми мислення та поведінки.
У період сенсомоторного розвитку інтелекту ніщо не змушує дитину вийти з вузької сфери практичних взаємин між нею та речами. У цей період немає необхідності й можливості уявити реальність саму по собі — такою, якою вона є насправді. Існує тільки практичне ставлення до речей, засноване на маніпулюванні із предметами.
Однак у певний момент розумової еволюції з'являється можливість у більш складному сприйнятті світу. Настає час, коли для пристосування до реальності з'являється необхідність уявити її саме такою, якою вона є насправді,— адже реальність не завжди відповідає тому, що відкривається сприйняттю. Для того щоб адекватно реагувати на реальність, її необхідно знати й розуміти. Дитина пізнає реальність через власну активну поведінку, дослідження та зміни в навколишньому середовищі. Вона намагається пристосуватися до світу речей і світу дорослих. Якщо в неї це не виходить, то вона сприймає невдачу як проблему, яку необхідно розв'язати. Використовуючи власну активність і підтримку дорослих, дитина здобуває власний досвід.
Прагнення до діяльності — одна з характеристик психофізіологічних особливостей дошкільника, і завдання дорослих, опираючись на цю особливість, спрямувати природну активність дитини у потрібному напрямі. Через дії із предметами дитина переходить до внутрішніх, розумових дій; далі засвоюється суспільний досвід — через мовлення та спеціальне навчання.
Дорослим, які виховують дитину, необхідно розуміти, що накопичення знань без відповідного керівництва відбувається в дитини безсистемно. В такому випадку її знання поверхневі, помилкові, а судження алогічні. Якщо дорослі не допомагають дитині осмислити сутність тих явищ, які привертають її увагу, дитина часто робить неправильні умовиводи: «У птаха теж чотири ноги, тільки дві передні — це крила»; «У селі ніч темніша, ніж у місті, тому що в селі немає ліхтарів» і т. ін.
Розумовий розвиток багато в чому залежить від щоденного впливу батьків, від широти їхніх інтересів, насиченості змісту життя родини в цілому.
Знання закономірностей та інтелектуальних можливостей дошкільника — неодмінна умова правильної організації її розумового розвитку,тому що від цього залежить, чи зможуть дорослізнайти шляхи оптимального розв'язання завдань, які пов'язані з підготовкою дитини до навчання в школі.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|
